ЮРИДИЧНІ ПОСЛУГИ, АДВОКАТИ ЛЬВІВ – АДВОКАТСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ BARRISTERS PRIME GROUP

МАЙНОВІ ПРАВА НА КОМП’ЮТЕРНУ ПРОГРАМУ: ХТО ВЛАСНИК? ПРОГРАМІСТ ЧИ ІТ-КОМПАНІЯ?

МАЙНОВІ ПРАВА НА КОМП’ЮТЕРНУ ПРОГРАМУ: ХТО ВЛАСНИК? ПРОГРАМІСТ ЧИ ІТ-КОМПАНІЯ?

Адвокатське обєднання BARRISTERS PRIME GROUP  спробує розібратись у питанні, яке цікавить майже усіх ІТ-спеціалістів. Оскільки мова йтиме про великі гроші – тому радимо дочитати до кінця.

Чи завжди власником програмного продукту є ІТ-компанія? Які права має працівник ІТ-компанії на створену ним комп’ютерну програму? Якими договорами це врегульовано? І нарешті що сказано в законі? Читайте про це далі…

IT-сфера – одна з ключових у економіці провідних держав. Приємно, що незважаючи на усі негативні економічні показники Україна на ринку ІТ-послуг у світових лідерах. Щоправда більшість українських програмістів і ІТ-фахівців працюють на іноземні ІТ-компанії. Тим не менш, українські ІТ-компанії займають досить велику питому вагу в ІТ-ринку. Розвиток ІТ-послуг змушує розвиватись і юристам, що обслуговують ІТ-сектор. Не секрет, що в Україні не так багато компаній, які справді практикують ІТ-право, а не просто декларують цей вид вид послуг.

Галузь права інтелектуальної власності – одна з найскладніших серед усіх правових сфер. ІТ-право  – не виключення. Тому лише вузькоспеціалізований юрист зможе розібратись у тонкощах ІТ-сфери. Ось чому юридичні послуги з ІТ-права коштують недешево.

ПРО КОМП’ЮТЕРНУ ПРОГРАМУ

Перш ніж говорити про юридичні тонкощі, зясуємо базові поняття. Отож, що таке комп’ютерна програма. Це майно, чи майнові права? Це певна матеріальна річ чи нематеріальний актив? У якій формі її виразити? Як описати комп’ютерну програму.

З цього питання є два підходи. Один – юридичний. Другий – технічний. З технічної точки зору, пересічний ІТ-шник або просто користувач ПК зможе поянити, що мається на увазі під терміном «комп’ютерна програма». Очевидно, що це певний опис процесу обробки інформації; який зашифрований у певний програмний код (набір літер, знаків, цифр та символів), і який за допомогою певних технічних процесів виконує на комп’ютері певні визначені задачі.

Це по суті, певний технічний інструмент для виконання конкретної задачі чи досягнення певного результату (обробка інформації, виконання розрахунків, моделювання і т.і.)

З юридичної точки зору комп’ютерна програма – це дещо інакше. В Законі України «Про авторське і суміжні права» існує визначення, відповідно до якого «комп’ютерна програма – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному кодах).

Як бачимо, досить складно на словах зрозумілою мовою описати зміст цього поняття.

Для нас важливим є те, що відповідно до ст.8 вже згаданого Закону, комп’ютерна програма є об’єктом авторського права.

А це означає, що це по перше результат творчості певної людини або групи людей (автора або авторського колективу).

А по –друге, цей результат може мати певну майнову цінність, та приносити його власнику прибуток. У бізнесі це прийнято називати терміном «пасивний дохід». Тобто, ви щось створили, а в подальшому власність на це майно дозволяє Вам отримувати постійний дохід, незалежно від того, чи працюєте Ви, чи ні.

Це безумовно вигідна інвестиція. Така ж сама, як нерухомість, цінні папери чи дорогоцінні метали. Об’єкти інтелектуальної власності можна здавати в оренду так само як будинок чи квартиру.

Однак, щоб заробляти на інтелектуальній власності, потрібно мати спочатку документи на власність.

ПРО МАЙНОВІ І НЕМАЙНОВІ ПРАВА

Ст..18 Закону України «Про авторські і суміжні права», передбачає, що «комп’ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп’ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження»

Автор комп’ютерної програми може мати 2 види прав: майнові і немайнові.

НЕМАЙНОВІ ПРАВА – це його право називатись автором цієї програми, право вимагати нерозголошення свого авторства, або ж право забороняти використовувати цю програму на шкоду його честі та гідності.

Згідно українського законодавства, автором твору може бути виключно фзична особа. Закон говорить: «особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам». Таким чином, автором комп’ютерної програми буде ІТ-спеціаліст, який створив програму, або її частковий алгоритм.

Немайнове право авторства – це по суті «право на славу», «право на визнання». Безумовно право авторства є важливим для програміста. Але програми переважно створюються з комерційною метою. Тому не менш важливими є майнові права автора.

Слід відзначити, що на практиці виникає цілий ряд проблемних питань з приводу доведення цього права авторства. Незважаючи на існуючу в законодавстві презумпцію авторства, суди беруть до уваги лише документальні докази такого авторства.

Тому, створити програму – це лише половина справи. В подальшому треба довести, що саме  Ви є автор цієї програми. Саме тут приходить на допомогу юрист, який зможе юридично грамотно оформити правову охорону комп’ютерної програми. Важливими доказами авторства будуть авторське свідоцтво, видане компетентним органом, а також згадка про автора у самому вихідному коді комп’ютерної програми.

МАЙНОВІ ПРАВА на комп’ютерну програму передбачають виключне право на використання, розповсюдження програми, її копіювання, тиражування та інші дії, та найголовніше право надання дозволу (переважно вираженого через оплатний ліцензійний договір) на усі перелічені дії.

Отже, хто ж має ці майнові права у випадку, коли програміст працює на ІТ-компанію і розробляє на її замовлення певний програмний продукт?

Питання насправді спірне. Існує декілька підходів з цього приводу. І усі вони на практиці використовуються судами при вирішенні спірних питань по вказаних категоріях спорів в ІТ-сфері.

Тому про все по порядку.

ПІДХІД №1

МАЙНОВІ ПРАВА – В АВТОРА

Цей підхід базується на нормах чинного Закону України «Про авторське і суміжні права».

Згідно ч.5 ст.15 Закону, «за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору.

Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.»

    Оскільки програміст є автором програми, йому повинні були б належати майнові права на неї. Незалежно від того, чи створив він програму в цілому, чи окремий її елемент.

    Крім цього, ст..31 Закону передбачає, що «Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. 

     Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

       Якщо ж між сторонами не існує трудових відносин (роботодавець – найманий працівник), тоді сторони є самостійними субєктами господарювання. Як правило це найбільш поширена на сьогодні схема співпраці ІТ-компанії з програмістами. Програміст реєструється як ФОП, і надає на платній основі послуги з розробки програмного забезпечення для ІТ-компанії.

Однак далеко не всі компанії додержуються вимог ст..31 Закону, а саме – в частині укладення з програмістом відповідного авторського договору. Як правило між ними укладається договір про надання послуг, договір підряду чи договір замовлення, в якому є вимоги щодо передачі майнових прав. Однак, за своєю суттю і формою це не є авторський договір в розумінні ст..31 Закону. Тому навіть прописавши в простих договорах обов’язок передачі майнових прав, ІТ-компанія не матиме гарантій того, що в майбутньому автор програми заявить про недійсність такої угоди, або невідповідність передачі майнових прав вимогам Закону.

ПІДХІД №2

МАЙНОВІ ПРАВА – СПІЛЬНО ПРАЦІВНИКУ І РОБОТОДАВЦЮ

Попередній підхід базується на відсутності між програмістом та ІТ-компанією трудових відносин. Коли ж ІТ-спеціаліст працює в ІТ-компанії на умовах трудового договору, ситуація з майновими правами є інакша. В законодавстві існує спеціальне поняття – «службовий твір». Якщо така комп’ютерна програма виконується програмістом в силу виконання його службових обов’язків та за тех..завданням ІТ-компанії, тоді створена ним програма є службовим твором.

             Зокрема, суди дуже часто в подібних спорах застосовують норми цивільного кодексу, який регулює відносини інтелектуальної власності. Зокрема , відповідно до ст..429 ЦК України, «Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором».

            Таке твердження є підкріплене і Постановою Пленуму Верховного суду України № 5 від 4.06.2010р. «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», де зокрема у п.24 суд наголошує: «Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об’єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об’єкта. Порядок здійснення майнових прав на такий об’єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором.

У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав.

            Тому, в трудовому договорі з програмістом, ІТ-компанія мала б чітко описати умову щодо передачі майнових прав. Крім цього, факт передачі майнових прав мав би підтверджуватись окремим актом. А сама компанія мала б чітко визначати в технічному завданні кінцевий ІТ-продукт, який має бути сторений програмістом-працівником. Якщо один із цих документів буде складено некоректно, існують ризики позову програміста з приводу захисту своїх майнових прав. Найбільш болючим для ІТ-компанії буде вжиття судом забезпечення позову через призупинення розповсюдження і використання комп’ютерної програми. Тоді збитки від судової тяганини можуть обчислюватись мільйонами.

ПІДХІД №3

МАЙНОВІ ПРАВА – В РОБОТОДАВЦЯ

Третій підхід щодо власника майнових прав говорить, що якщо комп’ютерна програма створюється в межах трудових відносин, то власником майнових прав має бути тільки ІТ-компанія. А програміст має лише немайнові права на твір (право називатись автором).

Цей підхід, як не дивно теж випливає із Закону «Про авторські і суміжні права»

Згідно ч.2 ст.16 Закону, «Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем».

Як бачимо ця стаття прямо суперечить ст..428 Цивільного кодексу. І суди на практиці дуже часто по різному застосовують правові норми. З одного боку – Закон «Про авторські і суміжні права» є спеціальним законом, що врегульовує ці відносини, а тому має пріоритет. З іншого боку ст..429 Цивільного кодексу (який теж має силу закону), прийнята пізніше, а тому є новішою в порівнянні з ст..16.

            Як же бути у цій ситуації.

Певну ясність було внесено з 1.09.2017р., відтоді як набула чинності Угода про асоціацію між Україною та Європейським співтовариством. Зокрема, інтелектуальній власності там присвячено чи не найбільше уваги. Угода як міжнародний документ є частиною національного законодавства. А тому, її норми є нормами прямої дії і мають силу закону.

     Оскількі міжнародні договори мають пріоритет в порівнянні з простими Законами, то при суперечності нормативних актів слід керуватись міжнародними договорами та угодами.

     Стаття 181 розділу 9 Угоди вказує: «якщо комп’ютерна програма створюється найманим працівником на виконання своїх трудових обов’язків або відповідно до вказівок роботодавця, то роботодавцю належать усі виключні майнові права на створену таким чином комп’ютерну програму, якщо інше не передбачено контрактом».

      Таким чином, майнові права за загальним правилом мали б належати роботодавцю (якщо між програмістом та ІТ-компанією існують трудові відносини)

            Слід також наголосити, що навіть незважаючи на втрату найманим ІТ-спеціалістом своїх майнових прав, він вправі згідно Закону вимагати виплати йому винагороди за створений твір.

       Зокрема, таке право гарантується йому ч.3 ст.16 Закону, де вказано, що «за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем»

            Як бачимо сфера регулювання ІТ-відносин є складною і не до кінця нормативно врегульованою. Є багато лазівок як для ІТ-компанії так і для програміста. Лише грамотний та фаховий юрист зможе у цьому розібратись.

Нагадаємо, адвокатське обєднання BARRISTERS PRIME GROUP  надає юридичні послуги з питань інтелектуальної власності.

Тому, якщо у Вас виникли питання і Вам потрібна правова допомога з питань ІТ-права, звертайтесь до нас, автори комп’ютерних програм, ІТ-компанії та усі кому потрібна юридична консультація з питань авторського права.

Close Menu